це так важко:
постійно бути при тямі, дитино,
коли йду все вперед, а ти –
чи йдеш ти за мною, проклинаючи в спину,
чи вже відстала далеко, думаєш, –
і боїшся зими, і втоми, й холоду, і сліпоти.
в мене вже снігова сліпота, здається.
бо нащо мені ті очі, коли не бачу тебе?
а так я, принаймні, вірю: небо ясне й голубе,
ти здорова й весела там, і серце тобі не рветься.
дивлюся у вікно, і дивно так буває,
коли усвідомлю так гостро:
як же я хочу додому!
може, завтра, а може, наступного літа
моє серце про мене згадає,
і покличе, й дозволить
бачити знов сліпому?
бо я сліпий, бо я тебе не бачу.
це дуже страшно: забув всі навички життя.
пишу пісні до тебе, та й то, либонь, партачу
– і нехай. так і має бути
без тебе, моє дитя.
це вже й плачу. думаю: я десь в далекому космосі,
і не маю надій повернутися.
занедбав всі звичайні справи,
нічого не бачу довкола й не чую,
нічого не хочу без тебе:
ні життя, ні веселощів, ні безсмертної слави
за твором: snow blind, ace frehley
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2017
автор: Crystal view