Минають дні, роки, століття…
А з ними всі події кожного в житті.
Та на землі лишаєм дерево й суцвіття,
Щоб рід не відійшов у забутті.
І щоб завжди буяли на нім квіти,
Коріння треба щоб міцним було.
Щоб пам’ятали й шанували предків діти…
Тоді повік не відцвіте воно.
А крізь літа щоб згадували люди,
То треба слід в житті такий лишить,
Щоб кожен міг сказать про тебе всюди:
«Ти зміг по совісті і правді жить».
Це не пусті слова, поняття і надії…
У цьому – правди суть і наше майбуття…
Нести добро, любов і світло в усіх діях…
Хай стане сенсом кожного в житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2017
автор: Любов Таборовець