Ой зупиніть, війну, люди!
Дитина б’є себе в груди,
-Я би сховавсь на горище,
Чи у хліву, аж на днище.
Та там боюсь, теж дістануть,
Снаряди знову, літають!
Ви тато, мамо, де любі?
Знайти вас важко, у груді,
Каміння, хата, розбиті,
Оті сліди, від рашистів.
Війну спиніть, прошу люди!
Не пІду звідси, нікуди!
Де ж ти, рідненька матусю,
Такий, тут холод, боюся.
Зненацька тихо, скрізь стало,
Мабуть дитя,задрімало,
Набридло все, недоспало,
Родину, все ж, ще шукало.
Дрімав напевно, уві сні,
Він чув матусині пісні,
І час від часу шепотів,
Війни, я мамо, не хотів,
Здригавсь, ховався у котлі,
І знову свист… тріщали кулі.
***
Чи дочекається дитя?
І чи побачить майбуття?
А чи, знайду́ть мама й тато?
Війна, питань, так багато…
Чи здатен ти, захиститись?
Адже бажаєш, ще жити….
Прошу, спиніть, ви війну!
Спасіть від жа́ху, дитину!
14.11.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2017
автор: Ніна Незламна