я був там довго: упродовж віків.
вони – раби похмурі, хитрі та зіпсуті.
жеруть одне одного, – й кожного, хто б їх хотів
звільнити. це не приказка. вони – раби по суті.
ну, а я – кругообіг їхніх пекельних мук
тисячолітньої тривалости й страшної безнадії.
я найстрашніший гріх, творіння їхніх рук –
хто знає, той пишається, й моя душа радіє.
бо я і визволення, й шлях до самогубства.
це ознака народам: шануйтеся, кайданів не гризіть.
спізнайте смак занепаду, неробства й перелюбства,
і всіх оцих солодких, як трупний дух, страхіть.
я – кругообіг. я навідуюся скрізь,
я маю стерегти свою худобу,
а ліку їй нема. узуйся, одягнись,
та й підемо, як личить нічному землеробу.
нечесний і нечистий – ми йдемо
такі, як двоголова моровиця.
поглянь на календар – поглянь, що несемо:
що сниться, то не справдиться,
та вчасно сповіститься. –
то для нового дня таке святе письмо,
що для читання треба провидця й ночевидця.
та бійся, бо воно посіє в тобі кріпака,
що сердито бурчить –
так сказано – і точить лабіринти
у тебе в мозку, лихо! доведеться тобі відкинути
все, що знав і не знав. ця наука тобі тяжка!
знай для початку: ти – безименний товар,
ти не знаєш мого ім'я –
ти навіть не знаєш свойого.
не виглядай мене, ти:
в тебе в серці дрімає жар
даремної загибелі – то жертва ні для кого.
ти віддаєш синів та дочок
жирним старим генералам.
не відвертайся від слова правди володаря мух:
ти навкарачках служиш і своїм, і чужим ваалам, –
так, я батько брехні, але ти мені
ще дорожчий, бо ти мені друг.
виверни серце навиворіт
перше, ніж помирати.
ти мені й батько, знай,
бо не бог, хто мене створив.
признайся й помри. признайся: хто моя мати? –
оце те, чого й шукаю тут упродовж віків
за твором: unholy, kiss
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759971
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2017
автор: Crystal view