слід було мені вчитися на читача думок,
тоді я знав би точно, що відбувається з нами.
а тобі й так все ясно, чи не так? –
ти й кави не пий, і воску не лий, –
знаєш, як люблю тебе:
дуже, дуже.
чи ти не знаєш, як мене ламає,
коли тебе не бачу? думаю:
оце приворожила! ламає, плющить і хитає.
гляди, підхопить вранішнім вітром,
до тебе, мов тінь, понесе.
десь посередині між пеклом та раєм,
буває, здається, що любиш і ти. –
чи признався б, що знаю? не признавався.
десь посередині між смутком та радістю,
між горем та щастям
я божеволію тихо,
немов замерзаю на холоді,
й бачу солодкі мрії.
мені вже не треба ніяких тлумачних
енциклопедій снів;
тобі вже не треба ніяких ворожок,
чи андріїв, чи дмитрів: знаєш сама,
хто мені серце розбив,
так хазяйнуючи в ньому дбайливо, та нерозумно.
ти сама, мов замок, що на дверях до нашого раю –
ти, мов святий петро, нас удвох не пускаєш туди!
чи не набридли тобі ці прогулянки з джентельменом,
та все англійським парком? ти лиш собі уяви:
кохання – то сонце,
а ти в холодочку сидиш, тремтиш.
там десь: між правдою та брехнею,
між знехіттю та визнанням,
десь між ненавистю та коханням –
ми з нею, ми вдвох. так, я назавжди з нею.
тепер, коли надворі вогкий листопад,
я мав би за руку тебе потягти –
як то куди? до хати.
що тут робити надворі? ти пручалася б,
та все озиралась назад,
та зрештою б визнала правду,
й перестала б відтак сумувати.
кохана, це у мене, як завжди, маячня.
чи я наважився б? як холодно! давно не бачив сонця.
лиш хочу вірити. помру, й того самого дня
до тебе примчу, вже демоном,
не пегасом, не потягом, а світанковим
сонячним вітром веселим
за твором: somewhere between heaven and hell, kiss
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2017
автор: Crystal view