Трагічнідати, невеселі,
Що не забудуться повік,
Вмирали українські села
В голодний тридцять третій рік.
Те, що рабами не ставали,
Долали свій тернистий шлях -
Морили голодом, вбивали
В страшних сибірських таборах.
Все відбирали до зернини,
Спинити владу не могли
Ні плач голодної дитини,
Ні сльози матері-вдови...
А люди, змучені голодні
Вже не сприймали біль і стрес...
Безвинні душі і сьогодні
Зірками дивляться з небес...
І вже не просять хліб і воду,
А молять і прохають нас,
Не втратити свою свободу
В цей непростий, тривожний час.
Запалим свічку, щоб горіла,
Як пам'ять знищенних життів...
Коли ми разом - буде сила,
Яка здолає ворогів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2017
автор: LubovShemet