Ти – осінь, я – осінній листопад.
Холоне день, втікає в ліхтарі,
Ми разом, але якось невпопад,
Бо день згорів? Бо обрій догорів?
Бо ми згоріли, навіть без пожеж?
Зникає небо неба на землі.
А ти казала – я не маю меж,
А я казав – ти теж така ж. Авжеж.
Кому тепер алей цих вівтарі,
Ці спектри світу, цей туману птах,
Коли і сам минулим вже стаєш…
Невже кохання – листя на вітрах,
Невже, невже ж?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759386
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2017
автор: Стяг