Була, наче в сні, у країні дитинства
В місцях, що для мене святі…
Там друзі мої, там помисли чисті
І люди там добрі, і щирі й прості.
Було там усе, наче в казці чарівній:
І ігри й забави, і річка, і ліс…
А дружбі дитячій і досі ми вірні
Хоч доля по світу розкидала всіх.
Там колискові я вперше почула,
Що мама співала мені…
Ще й до сьогодні я їх не забула
Мелодію чую з душі глибини.
Росли і міцніли в затишній оселі
Готовили крила в політ…
Там перше кохання усі ми зустріли
Клялися, що чесними йтимемо в світ.
Що все буде добре, ми вірили твердо
Бо молодість в тілі була...
І на вершині життєвого кредо
Тримала нас мами молитва свята.
Батьки нас учили і мові й традицій
Ще вчили трудитись, як слід.
Казали: « води не нап’єшся з криниці,
Як підеш ти ледарем в світ!»
Я бачу там сонце і лагідне й ніжне
І зорі там сяють не так…
Там снилися сни такі дивовижні!
В яких я до неба літала не раз.
Там яблуні й груші в саду, що садили
Ми разом родиною всі…
Низенько гілками мені поклонились
І грало їх листя в ранковій росі.
Зустріла я чуйних і добрих сусідів
Нажаль постаріли вони…
Мені розказали про радість і біди
Відбиток життя їх лежав на чолі.
А серце щеміло, вже бачу хатину
Де я народилась, росла…
«Жила тут і добра і чуйна родина…»
Не раз у розмовах ця тема була.
Провідала друзів, знайомих і рідних,
І тих, що пішли в небуття…
Лишила на згадку їм погляд привітний
І зрозуміла: туди вже нема вороття.
Радію сьогодні… багато з дитинства
У юність і зрілість я перенесла.
Любов і повагу, добро й милосердя
Усім по частиночці я б роздала.
Щоб всі пам’ятали про рід і коріння
Про те, де зростали й жили…
Щоб ми не забули, яке в нас насіння
І до людей милосердні були.
Я дякую мамі і тату за добру науку
За тихі в сім’ї вечори…
Що маю хороших дітей я і внука,
То мамині мрії й молитви святі.
Нехай процвітає і квітне Полісся
Колиска дитинства мого…
Найкращі слова, що у пісні сплелися
Співатиму щиро для краю свого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2017
автор: Любов Таборовець