Ми втратили здатність співіснувати,
Причина? Немає. Такий зараз час.
Ми власні серця посадили за грати.
Нехай вони вчаться жити без нас.
Прямуємо далі листям зім’ятим,
Майбутнє віддавши несправжнім богам.
Забули давно терпкий присмак м’яти,
Що ніжно обпалював спраглі вуста.
Стежки заблукали, забули дорогу,
Потоне у відчаї втрачений рай.
Ми звикли в усьому звертатись до Бога,
Але він давно вже сказав нам «Прощай»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758665
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.11.2017
автор: Юлія Рябенко