Я не знаю, як так сталось,- Ми, сільські невтомні діти:
що у осінь закохалась,- вміли вірить і радіти,
ще з далекого дитинства, не боялися роботи,
а воно ж і тепле,й чисте. ігри різні і турботи.
Мамі дома помагали,
і дорослим не заважали,
й кукурудзу ми ламали,
дині й кавуни стягали...
А як трохи підросли, А дорослими як стали,
в школі вчились залюбки, осінь дуже шанували,
міцні знання здобували, і зблизька нам і здаля
й про майбутнє міркували. усміхалася земля...
Кожен рік осінь чекали,
дари її цінували,
не лінилися, трудились,
здобутками не хвалились...
Йшли роки, ми постаріли, А тепер плекаєм квіти,
осінь лагідно зустріли, вони нам неначе діти,
і хоч важко нам живеться,- до кінця йде наша осінь,
все чарівним нам здається! вже й зима у нас на "носі".
В зиму нас веде дорога,
все єство пройма тривога,
як діждатися весни,
і закінчення війни?..
Наші помисли пречисті, Осінь наша срібнолиста,-
освячені ще з дитинства, заклика до добродійства,
все ми робим залюбки, не злякаємось зими,-
й жить ще хочемо таки... живемо ж ми між людьми...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2017
автор: геометрія