Одягла дівка намисто,
Вже подумала кохає,
Та напевно все навмисно,
А він нині другу має.
Та чому ж ,усе так сталось,
І чому ми розійшлися,
На чужИну забажалось,
Але мрії не збулися.
**
Темна нічка шепотіла,
Ти признайсь в коханні,
Мов та пташечка тремтіла,
Попрощався на світанні.
Дум немає й не гадала,
Що її щойно покине,
Його так вона кохала,
Бо без нього вже загине,
**
Над рікою все стояла,
Та й у воду подивилась,
Ой навіщо з ним гуляла,
Нехай краще б утопилась,
Тож просить у неї ради,
Що ж мені тепер робити,
Не чекала вона зради,
Ой, тепер, як далі жити.
**
Під грудьми, давало знати,
Час від часу,вже дитятко,
Як тепер, може сказати,
Хто ж його і де той татко.
Утопила.. Геть намисто,
Щоби згадки і не мати,
Річка сяяла сріблисто,
Ні не треба так страждати.
**
Заспівала раптом пташка,
Рано сонце зустрічала,
Підхопила спів зозулька,
Та й роки їй рахувала.
Вже додому поверталась,
Тож щаслива ця дівчина,
Радо з сонцем привіталась,
Знає буде мати сина.
**
Не ганьбіть, ви її люди,
У житті, жаль, так буває,
Геть покиньте пересуди,
Кожна доля все рішає….
Останній стовпчик 2 рази.
10.07.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2017
автор: Ніна Незламна