Ненько, моя ненько, З вами було гарно
Так вас звать гарненько. Нам у світі жити.
Ви мені рідненька, Ви нас вчили, неньо,-
Як земля тепленька... Людей й світ любити!
На життєвім полі
Бід було немало,
Удовина доля
Не зламала, мамо!
Завжди моя, мамо, У вільні хвилини
Ви були в роботі,- Розмовляли з нами,
І в колгоспі, й дома Лагідно словами,
Завжди у турботі. А то ще й піснями!
Ми малі і босі,-
Не все розуміли,
Пам"ятаю йдосі,
Як ви нас жаліли!..
І ми, ваші діти,- Як сестра померла,
Росли й розуміли, То й ви захворіли,
Учились охоче І мені, і брату
Й помагать уміли! Теж дуже боліло...
Бо сестра найменша
Була дуже здібна,
І від нас із братом
Більше розуміла...
Та хвороба й болі Нема вже вас, ненько,
Її в нас забрали, Немає і брата,
З мамою в печалі І болить серденько,
Її поховали... І сумує хата...
Діти мої й внуки,
Розбіглись швиденько...
Болять в мене руки,
І ноги, й серденько...
Та все ж, моя ненько, Хоч я в самотині
Я не нарікаю, Вік вже доживаю,
Бо вони частенько Та про вас, й родину,
У мене бувають... Усе пам"ятаю...
Вже й біля могили
Не часто буваю,
Не вистача сили,
З сином прибираю...
Ненько, моя ненько, Спіть, моя ви ненько,
Ви найкраща в світі. У тиші й спокої.
І я до могили Мені вас, рідненька,
Несу свіжі квіти... Не забуть ніколи...
Уже десять років,
Як мами немає,
А моє серденько
Болить, не стихає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2017
автор: геометрія