Розчинюсь думками у вечiрнiй тишi[/s]
Сплять в моїм будинку всi давним - давно
Mрiї потаємнi заплету у вiршi,
Може час цей пiзнiй творчостi й дано?!
На чутливих хвилях знов мене гойдає,
Лiрика лягає у мої рядки,
Та лиш мить i знову штормом накриває,
Стрибають у вiршах гострi шпичаки.
Наче вже торкатись я цього не хочу,
Та слова колючi у душi печуть,
I сльоза гаряча випiкає очi,
Серце розтривожить болю каламуть...
I уперта Муза, нерозумна дiва
Тих думок крамольних надиктує знов.
Я ж писать сiдала до стола щаслива,
Почуття прекраснi хвилювали кров!
Я ж такi чудовi назбирала мрiї!
Так менi хотiлось розказать про них...
Та ятрать болюче зламанi надiї,
I рядкiв не сила втримать бунтiвних...
Господи, допоки ця несправедливiсть
Правитиме в свiтi сатаниський бал?!
У журбi - жалобi Ненька похилилась,
Дихає в обличчя їй орди оскал...
А всього ж нам треба щастя у державi,
Зрадникiв поганих за "поребрик" всiх,
Щоб навiк пропали вороги лукавi,
Може б мир скорiше вже настав без них...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756488
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2017
автор: Наталка Долинська