Летіти птахом геть від трав
Їх гне під себе навіть вітер
І я, коли на них лежав,
Хотів постійного був Літа
Ті трави зманюють в брехні
Стійкими крицями здаються
Але, як каплі дощові,
Під ними до земельки гнуться
Летіти птахом геть від болю
Свавілля тих, хто без душі
Хто інших нас зіграє ролі
Які вже не зіграєм ми
Хто також кличе іменами
Але вже інших, нам чужих
Хто тими ж ніжними словами
Описує суть днів своїх
Летіти птахом і подалі
Щоби не чути взагалі
Брехню від тих, кого так мало
В моїм заболенім житті
Не бачити чарівні очі
Не ніжитись у травах тих
Що ніжили тієї ночі
У спогадах святих моїх
Летіти птахом далі в небо
З-за хмар усе таке просте
Ти кажеш болю? Ні, не треба
Я хочу щастя, хтів тебе
Летіти птахом все в надії
Що трави вкріпнуть у сінах
І з віком найпалкіші мрії
Не стануть болем у очах
Двох тих, що раптом розійшлися
По двох життях ізнов окремо
Хоча, як хочеш подивися,
Самі собі ввели дилеми
Летіти птахом... Шаленію...
Я в хмари стрімголов несусь
Без тебе, сонечко, не вмію
Та обіцяю, що навчусь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2017
автор: Володимир Ромен