Коли ж нарешті, закінчиться війна,
І в чому винна, моя Україна,
Певно за те, що хоче бути вільна,
Та це ж сказати, маячня суцільна.
А хто з людей, хоче жити під гнітом?
Щоб керував, той шизофренік світом,
Та він своє,тільки життя цінує,
На жаль, народ, не сприймає, не чує.
Четвертий рік, Луганськ, Донбас ридає,
Все у вогні, земля й небо безкрає,
Біль і страждання. Давно чорні хустини,
Спіткало горе, не бачить дитини.
Сини злетіли, клином журавлиним,
Змогли дать відсіч, ворогам нікчемним,
Та скільки ж можна, зупинись, Іуда,
Благаю, Боже, зроби врешті чудо.
За що вмирають, ці діти безвинні?
Прошу війну, спини й дії злочинні!
Сміливі, юні, стоять на кордоні,
На жаль, посИвіли в декого скроні,
Та сини гідні усіх захистити,
Щоби скрізь мир настав й щасливо жити.
Я вірю буде, вільна Україна!
І залунає пісня солов`їна,
Про край чудовий, піднебесся світле,
Моя земля й життя, як цвіт розквітне!
А вам синочки, поклони до землі,
За спокій н7ині, що дарите мені,
Прошу шануйтеся і неньку любіть
Своє життя, я благаю, бережіть!
19.10.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2017
автор: Ніна Незламна