Над лісом стрімко, стрімко закружляв холодний вітерець. Він куйовдив листя на деревах і де –не-де зривав його. Воно летіло й припадало до землі. Відразу пташки притихли, напружились, дибом стало пір'ячко, між собою гомонять, що це вже не літечко.
Тож вже кілька днів, як осінь завітала із холодним вітром, всюди фарби розлила вона, так уміло. Всі дерева вбралися у багряний, жовтий та золотистий кольори. Трава при землі теж частково змінила колір, а деяка вже висохла. Куди не глянь, скрізь розкидане листя.
Раптом під кущем, в купі листя почувся шурхіт і показався носик їжачка. Малий блимав чорненькими оченятами, крутив головою, роздивлявся навкруги. А ну чи є тут хто? Щоб ненароком не зустріти ворогів, думав він.
Задер голову догори і сказав,
-О- хо – хо ! Вже осіння пора, треба готуватися до сну.
Тут зненацька перед ним з`явився зайчик. Став на задні лапи і засміявся, а потім почухав одне вушко і сказав,
-Який відпочинок? Ти, що боїшся осені? Ха-ха-ха!
-Тихо! Не кричи! А то біду накличеш, лиска почує, буде тут, як тут. Я то клубочком та й котитимусь, мене не дістане, бо я колючий.
А тобі не завадить бути обережним. Вона хитра, має колір схожий на осінь. Тож десь між дерев та кущів сховається, зненацька тебе настигне, дивись, щоб лиха не сталося....
Зайчик присів, опустив довгі вушка і почав озиратися.
Їжачок до нього наполегливо,
-Мені вже другий рік, я знаю, що ми спимо з осені до самої весни. А ти, що хіба не знаєш?
Косоокий хитро зирнув,
-Це ти напевно вигадав, ми ж зайці, мама говорила, на зиму змінюємо колір і ні про який сон не було мови.
Поруч на дереві щось зашаруділо і перед ними впав горішок. Зайчик і їжачок відразу принишкли і звернули увагу на дерево.
З гілочки на гілочку скакала білочка, одна мить і вона стояла поруч з ними.
-Ой, доброго дня вам! Я десь горішка загубила, зненацька випав. Ви часом не бачили?
Вона в одній лапі, ще тримала два горішка і відразу швидко в траві почала шукати загублений горішок.
Зайчик лукаво всміхнувся,
-А ти, що теж спиш взимку? Он їжак розповідає, що готується до сну. А я й сміюся це чому і навіщо так довго спати?
Білочка відразу знайшла горішка і мило подивилася на зайчика,
-А ти, ще маленький, тому і не знаєш нашого лісового життя.
Зайчик заперечив,
-Та ні, чому? Мама і тато багато розповідали про лисичку, про вовка, про собак. Щоб я був обережним, бо то для нас найбільша загроза.
Їжачок носиком шмигнув,
-Розкажи ти йому білочко, бо він напевно не знає, хто спить взимку? А хто не спить ? І мені чомусь не вірить!
Вона дуже поспішала, тому вже сиділа на гілочці,
-Ти краще б додому поспішав, хіба зайці вдень гуляють? Твої мама з татом де? Напевно сплять, а ти чому по лісі гуляєш? Дорослі зайці буває вдень шукають їсти та це дуже небезпечно. Тож краще прислухайся до поради, відчуваю, зможуть тебе настигнути неприємності.
Аж тут, здалеку почувся гавкіт собаки, білка відразу забралась на вершину дерева, довкола роздивилася, одна мить і знову стояла поруч з ними,
-Тікаймо, побачила мисливців, в нашу сторону, сюди поспішають!
І сама з гілки на гілку десь зникла. Їжак крикнув до зайчика,
-Гей - но додому! Швидко, швидко, щоб тебе тут не було видно!
Сам почалапав між кущі, десь заховався.
А зайчисько, аж здригнувся, так злякався і так стрімко біг і скакав, що під ногами землі не відчував.
За кілька хвилин, був біля лігва.... Батьки солодко спали....
Він притулився до мами спинкою, зігрівся і думав, от проснуться мама і тато, треба у них, ще раз про все розпитати, бо я здається, ще багато чого не знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755594
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2017
автор: Ніна Незламна