[i]двигун зупинився, вискочив ремінь безпеки,
і його щелепа впала в матеріяльну зневіру.
вона мала бачення, та не дуже чітке й далеке.
– якраз таке, щоб повірити
йому, попідтинному злодію й звіру.[/i]
Не випускайте цього звіра з поля зору,
й ви більше ніколи його не побачите;
не впустіть вашої пляшки: вона недопита,
хоч ви вже для неї нічого не значите.
я кинув скелю в озеро, там вона й затонула.
хвилі були розійшлися, потім зійшлися знов.
так завжди буває. бачив:
в воді була дірка для скелі,
тепер нема. а той хоробрий хлопець,
що по пляшку поплив,
майже неминуче також потонув.
так. а про мене що скажуть? наприклад ось:
[i]він перевершив свій час, він його вичерпав повністю,
в ньому довершилось те, що ніколи не почалось,
завтра він поцілує вас на прощання[/i].
а я не знаю навіть, що таке кохання!
я п'ю в воді, коли потопаю,
палю та ламаю дерева, коли я чогось не знаю;
дивлюся, як люди падають на коліна одне за одним
перед ідолами технологічним та природним –
а більше вони нічого не вміють.
вони безнадійні. о господи! з чого вони радіють?
ну, все одно я дивлюся. що мені ще робити?
вони змарнували все – нехай помирають в мирі.
завтра хтось прийде, покаже
у поклонах чоло розбите,
я заплачу. всі ми – невдахи в вірі.
я з ними досі, отже, й я такий.
я навіть гірший. я навіть став найгіршим:
вже накоїв такого, що самому собі, страшний,
напишу епітафію псевдобіблійним віршем.
алелуя, священна скумбріє! не слухай мене: брешу,
бо сумно самому. до кого ж мені промовляти?
промовляю до тебе так, ніби справді пишу
на небесних скрижалях, а сам
маю двоє сердець, дві душі і дві хати.
все, що по нас залишається – наші крадіжки й злочини.
святе письмо велике – ніхто й не помітить, як з нього
вирвуть сторінку чи слово. нехай воно буде збочене,
хай буде життєве, і без нічого святого!
наприклад, там може бути про падіння великих імперій,
що плодили самі пороки, філософію та естетику,
й вільну думку собі на глум;
може бути й якийсь роман на 2200 серій,
де лиш кінець світу виголошує остаточний господній сум.
– завтра він прийде, й скаже: "ви всі вичерпали ваш час –
посідайте всі долі, а надалі поводьтеся тихо.
маю смачні поцілунки, й смертельні прокльони для вас,
а завтра побачимо, кого яке спіткає стихійне лихо".
сприймайте це з гумором, думайте: [i]це вірші.
навіщо вам, справді, кохатися
з цими смертельно закоханими
в правду життя брехунами? [/i]
а з иншого боку розважте у себе в душі,
що вас розважить:
брехня, все нова щодня,
чи правда, коли знов щодня те саме.
можемо нескінченно обговорювати завтрашню погоду,
а можемо – дружбу, кохання, стосунки,
національну та міжнародну політику,
і навіть футбол по ходу.
та є ще й такого багато – он, бачиш, зелений гай?
там сміттєзвалище. там блукають страшні, бородаті
бомжі: вони страждають, шукають благодаті,
гармонії та спокою. – таким не заважай
за твором: kiss tomorrow goodbye, deep purple
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2017
автор: Crystal view