Коли одружились Петро і Марія,
мріяли обоє про доньку і сина...
Та чогось не вийшло,не було дітей
і вони змирились, так бува в людей...
Жили, працювали,господарство мали,
та про діток мріять не переставали.
Коли всі роботи вони поробили,
з людьми спілкувались, до церкви ходили.
У церкві молились, а ще причащались,
все ще на дитину вони сподівались.
І там відчували добро і тепло,
і їм те моління усе ж помогло.
Хоч переступили сорокалітній поріг,
та якось лелека їм дитя приніс.
Вони цю дитину з радістю зустріли,
і від того щастя, ніби очманіли...
Ще більш працювали, усе для дитини,
її доглядали, здували пилини.
Дівчина зростала дуже вередлива,
ніколи й нічого вона не робила.
Виросла нівроку міцна і висока,
не молилась Богу, нащо та морока.
Батьки постаріли,зігнулись, змарніли,
заміж свою доньку віддати хотіли.
До церкви, як завше,частенько ходили,
і Бога щоденно за доньку просили...
Ждали виглядали щодня старостів,
та ніхто їх доньки сватать не хотів...
Що робить не знали,не знало й село,
що в їхній господі сватань не було.
Та усім відомо, усе дає доля,
що не сталось вчора, станеться сьогодні...
Уже коли в полі скінчились роботи,-
двері відчинились до дівки в суботу.
Прийшли добрі люди,шапки познімали,
ще й на стіл святковий хліб і сіль поклали...
Поклонились чинно,сім"ю привітали,
віддать дівку заміж у батьків прохали.
І дівка зраділа, і батько,і мати,
очі засвітились, звеселилась хата...
За стіл запросили чинно старостів,
біля них і батько теж зраділо сів.
Мати взяла доньку у іншу кімнату,
щось хотіла доньці цікаве сказати.
-Донечко, голубко, справимо весілля,
зробимо все чинно гуляння, застілля.
Щоби не сміялись з нас ніколи люди,
і твоє весілля хвалили усюди.
І там і хрестини, і нове застілля,
скупитись не будем,як і на весіллі.
За кумів візьмемо Миколу і Гальку,
все дитинці купим, усе по порядку...
-Що ви, що ви, мамко, причому тут Галька,
візьмемо Тараса і сусідку Таньку...
Так слово до слова,вони посварились...
Старости вже ждать їх зовсім заморились...
Кажуть чоловіку: "Звіть дочку і мамку,
бо ми ще сьогодні не їли від ранку!"
Пішов за жінками тоді чоловік,
та як взнав причину, то й своє завів:
-Не треба і Гальки, не треба й Тетяни,
візьмемо Трохима і чепурну Маню...
Тепер вже сварились вони усі троє,
старости почули, та й пішли додому...
Отак і лишилась дівка у дівках,
де немає згоди, там буває так!
Мораль у цій казці на диво проста,
де немає згоди, не чекай добра!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754846
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2017
автор: геометрія