отруйна отруєна мертва риба
плаває в морі, й не просить хліба.
хіба? арабський супершейх виїхав на прогулянку морем.
думав був яхтою, та довелося
супертанкером. от і розбирайся з цим горем,
слухай ефір і пали воголосся.
полум'яні промови з уст, що як олійні чавила,
світових діячів – їхні дії, щоб публіка їх розуміла:
всі наші погляди спрямовано вперед
до майбутнього. люди там, люди тут –
всі вони творять майбутнє, всі прагнуть засвоїти
новий світовий статут:
схопити чистого повітря, зафільмувати білу чайку,
попрощати минуле, з кутка до куточка
земну кулю обмацати, й обчислити
кожен свою заповідану гайку
в майбутньому.
всі ми такі зловжиті, всі ми такі сердиті!
ми легко віримо, що вже десь тече, а десь – горить.
не бійтеся: тут нічого такого не станеться.
все, що вам кажуть: електротехнічне золото –
насправді то – ювелірна мідь.
надзвукові літаки, щоб побачити ріо обідньої пори,
тобто в обідню перерву – ось воно, наше майбутнє.
космічні кораблі, щоб встановлювати
і рекорди, й переможні прапори,
і контроль над мабутнім – не вірите?
воно вже є тут присутнє.
люди працюють на місяці, без роботи сидять на землі
та озираються все безпорадно:
де ж воно? – он: в кількасотповерховому
хромі, бетоні та склі,
звідки видно далеко, тобто мудро й далекоглядно:
ось ми накинули на землю з асфальтобетону
нерозривні тенета – ото ними, як бачимо, й мчать
наші тесли, й міцні одороблоти, й автопілоти до скону,
й ще багато ніде не загуглених, естетично сліпих, заокруглених
непримітивних знарядь.
інформаційний мережабль: зручний металевий корпус,
хочеш пливе, та не плавиться, хочеш – за вітром летить,
хочеш – і проти вітру.
лиш сиди, уважай та напружуй макітру,
та винаходь невинаходжуване.
– п'єзооптична мідь.
– що то?
– побачимо. треба зробити.
– мідь, знову мідь!
– а що вдієш? її можна й позолотити.
всі ми заексплуатовані, стурбовані та роздратовані,
всі непогано зроблені, лиш погано запроектовані.
не бійтеся: тут вже не буде нічого катастрофічного,
що вони кажуть – мине, і не буде нічого вічного.
пора сателітів минає, як минула пора паперу.
вони там кружляють, шпигують то для цру, то для кдб –
вони вже побачили неласкаву, сувору еру,
коли їх не стане, й кажуть:
[i]тоді, людство, не буде й тебе[/i].
о, я справді боюся. десь там причаївся день,
день, що схопить мене, і вже назад не поверне.
всі ми на лінії зіґфріда. не слухай фальшивих пісень –
слухай мене, хто живий ще: майбутнє – сумне та мізерне
джерело: http://www.lyricsdepot.com/rainbow/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2017
автор: Crystal view