Прийшла осінь гарна, славна,-
до нас на гостину.
Пригорнула, приласкала
малу сиротину...
Батько й мати сиротини З"їло ягоди калини,
лежать у могилі... вмилося сльозами.
Зголодніле рве калину, Важко жити сиротині
витира сльозину... без тата і мами...
До калини пригорнулось,
листями укрилось.
І заснуло у калині,
ніби у хатині...
Місяць світить для калини, Що сталося із батьками,
для сироти сяє... померли, чи вбиті?..
Як зігріти сиротину Чому люди поміж нами,-
і місяць не знає... слізьми діти вмиті?..
Ранком сонечко зігріє
малу сиротину...
Вітерець злека обвіє
й калину-хатину...
Стиглі ягоди калини Чи вони вже безсердечні,
голод угамують... чи горя не знають?..
Чому ж люди сиротини,- Що дитя до свого серця,
не бачать, не чують... та й не пригортають...
Очерствіли у них душі,
у грудях не мліє?..
Чи потрібні лише гроші,
а в душах пісніє?..
Що ж сталося, люди, з нами, Щедра, щира осінь мила,-
не можна черствіти... ощасли дитину...
Сиротинства поміж нами,- Дай здоров"я їй і силу
не повинно бути!.. і нову родину!..
Їй потрібна і калина,
і сім"я, і хата...
Щоб росла кожна дитина
на добро багата!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2017
автор: геометрія