Серце – мигдалева гірчина’,
Битися перестає у ніч потоків.
І в той момент, коли ти згадуєш
Минулі життя,
У снах пролітає все калейдоскопом:
Там – синява, там – рана,
Там – сльози втрати,
Ще з того часу ми стали оповиті смутком,
Бо він снується й через грати
Цокотом, шарудінням, схлипуванням,
Пам’яттю про те, що
Мертві завжди будуть поряд
У тій посудині, що зветься болем.
Кажу про це, бо віє холодом.
І як би ти не хотіла відірватися,
Це все одно будуть розімкнені обійми.
Червона нитка все не має міри довжини,
Бо є екватором, і меридіаном,
І надприродним манівцем,
І дорогою стратою.
Вона досі лежить
брунатною рискою
На тілі океану.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754606
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2017
автор: Олена Ганько