Журавлі курличуть Крилами лопочуть
у синьому небі, у ясному небі,..
відлітають тихо звабливо-жагучі,
у чужі краї... сонцем осяйні...
А мені здається Вони покидають
вони й мене кличуть свою рідну землю,
у такі далекі залишають тугу
і сумні краї... і печаль мені...
З ними я не можу
у світ мандрувати,
зранені у мене
крила і душа...
Хилюся додолу,
я як та тополя,
що в чистому полі
сумує одна...
Мрії мої й думи Осінь і всю зиму
з ними полетіли, буду їх чекати,
щоб їх захистити і молити Бога
від біди в путі... я для них тепла,
У долі благаю щоб вони вернулись
вдачі їм в дорозі, весною здорові,-
ніжності й любові до отчої хати,
в чужій стороні... до свого гнізда...
Вертайтесь, рідненькі,
тут садки зелені
ніжно-білим квітом
для вас зацвітуть,
затріпочуть листям
верба і калина,
вас усі чекають
і додому ждуть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754169
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2017
автор: геометрія