ти промовляєш з тіні на стіні,
де мали бути двері – а я не чую.
не відступишся, кажеш, –
ти завжди хочеш забагато.
увійди, і порятуй себе сама,
коли побачиш пустку й занедбання,
а більше тут нічого нема.
помети по цих засіках, і наметеш доволі.
ти й з каменя вмієш точити кров.
коли постановити,
що життя – кримінальний злочин,
нам всім ведеться добре, і є чим дітей годувати;
і якби я тут схибив, чи стратив, чи напартачив,
всю решту своїх днів зустрічав би в тюрмі,
і навіть не знав би, хто мені не пробачив;
і опинився б в числі твоїх відданих:
голий та босий, неславний, вбогий.
тож підмети цю долівку, і наметеш доволі;
наточи крови з каменя, з'їж цілу землю без солі –
я скажу: "то нічого, пусте".
я давно вже нічого не сію, а воно все одно росте.
ти окрадаєш сліпих, ти навіть не носиш зброї.
як можеш ти спати, коли чиниш таке?
як можеш ти жити? в серці твоїм – пітьма,
там ні крови, ні світку, ні відбитку –
там навіть тебе нема.
джерело – deep purple
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753987
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2017
автор: Crystal view