Чуття всихає, мов осіннє дерево.
Каламутиться кров, мов плесо виямів
Брудних.
Слово застрягає шматком хліба,
За який докоряють,
Хоча він і глевкий,
А ти ліпиш ненаситну поживу
В пропорції голоду:
Частину – зараз, щоб не вмерти,
А решту – потім,
Знаючи, що залишок їстиме жебрак.
Хлібна жертва стала іншою,
Бо даєш її придорожньому,
Бо дороги бачиш обабіч,
Забувши про погляд прямо.
Чуєш, мої кишені славляться крихтами,
Твої – віршами мертвих,
Тобі їх пише на шкірі сон
Кривавим пером опівнічного болю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753752
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2017
автор: Олена Ганько