Плаче тихо зажурена осінь:
Двадцять вісім у твоїх очах,
Над могилою падає просинь,
А у ній щось викрикує птах.
Що він каже? Що світу голосить?
Чи то птах? А чи твоя душа?
До матусі у смутку приносить,
Свій віночок і спів спориша.
Тишину розриває молебен:
Твої роки- так в грудях болить,
Куля в серце- в свідомості бубен,
Куля в душу - обірвана мить.
Двадцять вісім- засмучені весни,
Двадцять вісім- розбиті мости,
Двадцять вісім- Небесна Сотня!
Двадцять вісім- Матусю! Прости!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753656
Рубрика: Присвячення
дата надходження 04.10.2017
автор: Леся Утриско