Знов падолист - листопад бенкетує надворі.
Від холодів утекло кудись бабине літо.
Мерзнуть на вітрі холодному вишеньки голі,
Небо все мжичить дощем крізь дрібнесеньке сито.
Встелена килимом жовтим доріжка додому,
Листя опале у нас під ногами вмира.
Парком крокую, так тихо й не затишно в ньому…
Плаче холодними росами липа стара.
Дім зустрічає мене у тумани закутий.
Бідний собака… із будки лиш ніс вигляда.
Мабуть хотів би за літом і він дременути,
Ходить двором хазяйнуючи діва руда.
Осінь вернулась. І знову думки невеселі,
Тільки тепло лиш пішло, я за ним вже сумую.
Проситься вітер холодний до мене в оселю,
Виє під вікнами тоскно…Вдаю, що не чую…
Нащо мені він у хаті? Я змерзла й без нього,
Вкуталась в теплого пледа, і гріюся чаєм.
Нині не хочеться бачити зовсім нікого,
Знаю ще довго…та я вже на весну чекаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752796
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2017
автор: Наталка Долинська