Додумався. Що далі. Довелось.
Втікав із полювань як лось
і голову високим небом вимив...
І всі зробилися новими!
Кого Бог як полюбить, то карає:
Любов велика розум одбирає:
Тільки — земний. Любов же
витікає
в ті діри, що текучість пройняла
незрілості душі,—
й душа взялась
закритися — зцілитися.
І Богу — тік!
Так серце духом викликає думи ті
Що люди в чистоті так поважають...
Ви відчуваєте? що я вас викликаю...
Полюбите — це зрозумієте. Одне:
вискочіть із звичайності труби—
а Бог вас в Царство Боже зажене!!
1996
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752650
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.09.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович