Не заплачу я…

Не  заплачу  я  й  не  заридаю,

Коли  зрада  постука  в  вікно…

Біль  і  сльози  людину  з’їдають    –

Я  це  знаю  і  знала  давно.


Полинами  я  вистелю  душу,

Все  ж  надії  свічу  запалю:

«Що  ж,  так  малося  бути,  мій  друже,

Я  за  гріх  твій  також  помолюсь.


Не  тому,  що  образи  не  знаю,

Я  така  ж,  як  і  всі…  Я  –  жива…

Та  в  молитві  свій  статус  пізнаю:

Ні  дружина  ж  я  є,  ні  вдова…


Час  тихенько  повзтиме  без  тебе,

Календар  рахуватиме  дні,

Сонце  теж  буде  міряти  небо,

Поки  віра  проснеться  в  мені…»
23.01.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2017
автор: Ганна Верес