Знову дивний сон .
А від нього неприємний осад .
Страх, передчуття .
Цей людський осуд .
Пташка вдарилась об скло .
Просто збіг .
Чи вже все одно .
Чим притягую цю череду ?
Адже добра ніби людина ,
світ і світло люблю .
А не можу вийти з пітьми .
Ніби у руках щастя ,
та кулькою в небо від мене летить .
Ледь доторкнувшись .
Не загорівшись гасне .
Сонячні промені ...
Ще крихта жевріє .
Сон дивний знову .
Де ти моя мріє ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750967
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2017
автор: БЕЗ