Заплач, мелодія просторів
Заплач для всіх, хто ще живе
Хто так же тягнеться у гори
І в горах тямить лиш себе
Заплач для тих, хто йде до лісу
Хто ходить за руки удвох
Ми стали в егоїзмі зліші
І в душах проростає мох
Заплач, моя чарівна музо
Для тих, хто на морях тепер
Для кого в танцях сходяться медузи
І хто ще з пам'яті не стер
Коханих і моменти з ними
Вони величні, їм хвала
І як залишаться такими
Живою буде і душа
Заплач закоханим самотнім
Хто обирає почуття
Хто на життя свого полотна
Наносить те, що не дарма
Ридай для неї, бо дурна
Щоночі плач словами тиші
Щоранку розбуди і я
Її думками заколишу
І як замовкну я невдовзі
Не замовкай, прошу, лиш ти
Прийди і стань їй на порозі
Як і в моїй, в її душі
Її буди від того диму
Що замість вогнища димить
Хай обере та вже ж родину
Та не зі мною як, не мить
Не єдний час, коли без планів
А в плани най вона візьме
Оте святе, що гоїть рани
Та що вбиває вже мене...
Заплач для неї, бо чужі
Твої є співи, моя рідна
Чужими були, ніжна, ми
Лишися ти, а я безслідно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2017
автор: Володимир Ромен