Мої думки сягають неба,
Летять до Сонця через ночі й дні,
Тікають від зими, туди, де літо,
Як паперові журавлі.
Летять вони крізь простір й час,
У сингулярності моїх думок,
Летять туди, де моє живе кохання,
Летять, щоб одімкнуть його замок.
Хоч я й не ангел,
І крил не суджено мені, виходить, мати,
Але коли вогні у серці ще горять,
Я здатен і небес сягати.
Ні часом, ані простором -
Нічим у світі не обмежені думки,
Нема для них ні стін, ні мурів,
Вони стрічають нас всіх скрізь і навкруги.
Тож шлях за безкінечність вам відкритий,
Мої веселощі сумні,
Для когось, ви, як Зорянії Діти,
Для інших - як паперові журавлі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2017
автор: Зіґфрід