І зневажаю і люблю,
Ту, що зламала мою долю,
Бо я тепер у чистім полі !
І я із шиї зняв петлю!
Спочатку я про помсту мріяв,
Але ж прийшов до каяття,
Бо зрозумів – нове життя,
Удар смертельний той посіяв.
Те нерозумнеє дівча
Нежданно принесло свободу.
Та й дійсність, в решті решт, навча
Не дути на холодну воду.
Господь с Тобою синьоока.
Я висновок давно зробив –
Я ж не тебе тоді любив,
А образ, що плекав три роки.
Живи, радій і пам’ятай –
Я вже не ворог твій запеклий.
Добро, бува, веде нас в пекло,
Та злом не мостять стежку в рай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2017
автор: Сергій Прокопенко