Колись улітку квітка польова
вражала невимовною красою.
На щастя їй погода дощова
поїла луг вологою живою.
Вдивлялася у небо голубе,
схилялася од вітру в різні боки
і у вінку не бачила себе,
та враз зачула обережні кроки…
То полем юний легінь мандрував,
раю́ючи1 ранковою росою.
Він квітку уподобав і… зірвав,
аби удома тішитись красою.
Не стримуючи серденька порив,
уніс її до власної світлиці,
мерщій води джерельної налив
у кришталеву вазу. І з полиці,
щоб квітці забезпечити комфорт
та замінити степове підсоння –
юнак обрав найліпший… ешафот,
він вазу помістив на підвіконня.
Угледівши в надії рідний степ,
красуня сумно дивиться у шибку,
але світлиця їй, що темний склеп,
не пропускає світла і на дрібку…
Схиливши долу голову свою,
до вечора невільниця змарніла,
бо видалося пеклом в тім раю –
отак палка любов її згубила!
06.09.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2017
автор: Олександр Мачула