Прокотились тумани, залишили на травах росинки,
Задиміли луги, мов палала роса у диму.
І бродили лелеки, опускали дзьоби щохвилини,
В густім очереті знову «кум» кликав в гості «куму»…
Приспів:
Ми дивились удаль,
Де котилися сині тумани…
І у Сонця просили,
Щоб ще не згасала зоря.
А тумани творили
На лузі казкові бархани.
Нас туман заховає,
Чи покличе до вівтаря.
Покривались рум’янцем вдалині порідівші тумани,
Прокидалось хати, випускаючи перші дими.
Ми вертались в село, дивувалися тумани-бархани,
А вітрила здавалось в зеленому морі пливли…
Приспів.
А день, як ніч пролетить і тумани покличуть нас знову,
Де у росах сіятиме дивний, зірковий роман…
Проте наше кохання вступило із вітрами у змову,
Наш туман не втече, ми підемо в наш синій туман.
Приспів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2017
автор: Віталій Назарук