Для мене школа і життя, і доля,
в ній працювала я багато літ.
На жаль, той час не вернеться ніколи,
у снах вже бачу той величний світ.
Таких як я в суспільстві є багато,
ми стали уже зайвими, на жаль.
Давно минули будні наші й свята,
десь відпливли в незвідану вже даль.
І школою, й суспільством призабуті,
ми розумієм все міняє час.
Привітне слово хочеться почути,
та учням і колегам не до нас.
Колись запрошували нас на свята,
наповнювали радістю серця.
Уваги нам потрібно небагато,
а зустіч нам би скрасила буття.
Ми ще живі, по світу шкандибаєм,
а душі маєм щирі й молоді.
Самі за себе, та й за інших, дбаєм,
і слабших не лишаємо у біді.
Хоча роки нам зморшок начіпляли,
та мрії не зів"яли все ж таки.
І хочеться, щоб ще для нас звучали,
щирі слова, хоч у свята, залюбки.
Осінні дні ставали б без печалі,
і мрії, й думи стали б в нас ясні.
Від нас би ще ясніше зазвучало:
натхнене й щире, наше: "Ні війні!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748717
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2017
автор: геометрія