Останній день із днів, що не збулися
Що танули у мріях мов роса
І крапельки у океан злилися
І в нім втопилася душа
Як перший дощ без зонтика на плечі
Лягав теплом вже до чужих долонь
Ми часто дуже обираєм речі
А не людей, що трапились в полон
А завтра Осінь і не йму я віри
Все швидко так, миттєво так усе
Все те, чого для себе так хотіли
Як все минало, так і це мине
Самотні були, лишимось самотні
Чужі занадто часто і собі
Це Літо було, може, й не спекотним
Та було надто гаряче в душі
І Осінь змиє все, що гріло Літо
І тиша днів, що в Осені втонуть
Можливо, право нададуть хотіти
Прожити щастя, що ці дні несуть
Останній день і знову самота
Така ж, як вчора була, завтра буде
Не витрачайте все своє життя
На тих, кому є не безцінні люди
Хто ладен порівняти навіть те
Що близько не стоїть і поряд
Нарошно відкидаючи святе
Самотності зазвавши горе...
Минає Літо, хай вже йде собі
Воно у серці лишиться бажаним
Немає кращого нічого у житті
Ніж відданість та вірність у коханих...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2017
автор: Володимир Ромен