Любов
(З поеми «Цар духу»)
* * *
Падають маски — і кожен собою стає.
Падають зноски — і верба зігнутись не хоче.
Падають зорі! — з душі світло дибки встає —
В небі зійшли Твої Очі.
Плавлять фігурки у печах торгових рядів,
Плавляться стегна і труться й пищать кавунами,
Тьма віфлеємська сочиться в людей між ногами,
І підвивають гієни огненні між нами,
І — струми лижуть на захід червоні й руді,—
Богопрозрілі — до темного кола не хочуть,—
В небі горять Твої Очі.
Плавиться в промені лик мій, і шкіра тече,
І обтікає по духу до рикання лева,
Плавиться хиже, незриме, нечутне, сталеве.
Люба, не відірватись від Твоїх Очей!
Люба! Що очі мої прокричали з-під глею?
Що Ти говориш! «У промені твоїм — це те,
Ігоре, інше — не те».
Боже, та хто ми у мреві?
«Око в міжбрів’ї — я бачу і ямку
й проміння —
росте.»
Очі ув очі — о, як осяває й пече!
Плавиться розум! до Бога проникнуть не хоче —
В небі — як Бог — Твої Очі.
Люба! не відірвуся від Твоїх очей!
Світу нема, на всім світі — плавильнями карі:
й сонячні тиглі між віями, й голос рече:
«Через два дні ще відкриється
Точка — опадуть окови».
Неважливо, чи на землю стече
Оплавлене слово.
* * *
Коли я залишаюсь один —
Остаюся з Тобою,
Люба, враз випадаю із згортка годин —
Постаю сам собою.
В білім промені плавлення боголюдин,
Несказанно і враз недоступно для збою,
Люба, що Ти нашіптуєш світу трубою!
Там, де ми остаємось одні,—
Все радіє собою.
Із художника — в ангели дивно гребти,
Навіть Очі ув очі!
Світ придумав, щоб мене порізала Ти,
І щоб краще в повітрі від пекла до раю мостив —
По асфальту, по бруку лицем волокти,
Вийнять очі на тернях і в зорі текти,
Щоб подовше мій слід кровоточив,
Щоб нарешті мене і покинула Ти.
Але я залишаюсь один —
Остаюся з Тобою.
1990 (продовження буде далі)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович