З вікна старенька жінка виглядає,
навірно близького,когось чекає.
Помолится тихо-до плити підійде,
то мати з війни,свого сина жде.
Синок пішов країну захищати,
часів найкращих,не хотів чекати.
Мати навколішки стояла,
щоб неішов,його благала.
І ось отак тепер,з широкого вікна,
і ніч і день,синочка вигляда.
Він сам сказав,що скоро він прийде,
а далі,ще найкраще,з мамов заживе.
Молится на колінах у кутку-
і Богородиці і Ісусові Хресту.
А помолившись,чим дуще до плити,
гарячі страви,щоб приготовані були.
Коли прийде синок,голодний як буде-
а Мати нагодує,а Мати обпере.
А на постелі,чиста простиня,
для сина все старалася вона.
І ось позвонили-вже іде,
вона ніяк собі у хаті місця незнайде.
Старенька Мати,слів не розуміла,
що її сина найманця рука убила.
Застиле серце воєнкома їй не пояснило-
єдиного синочка в неї вбили.
А він їде додому,грузовик везе-
не знала,що для сина закінчилось усе.
Що далі буде з Матірю-незнаю,
невпасти в розпач і кріпости бажаю.
Прошу вас,нерозчаровуйтись в житті,
бо сина виховали,по геройськи-Матінко самі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2017
автор: Бабич