Дихає холодом осінь, Я придивляюсь до всього,
Смуток охоплює душу... зойки і клекоти чую.
Слякоть, дощі і морози,- Хоч не боюся нічого,
все це стерпіти я мушу... та все ж за літом сумую...
Осінь - пора загадкова,
в літа ключі вже забрала,
і як вельможная пані,-
двері нові відчиняла.
Повагом йшла, величаво, Золотом вмила дерева,
все навкруги чарувала, яблука й груші дозрілі,
весело, зримо й сміливо не чатувала перерви,
фарби свої розливала... звуки лила вже весільні...
Чаром своїм загадковим
квіти осінні укрила,
помахом диво-казковим,-
нап"яла жовті вітрила.
Пані вона різнобарвна, Пахощі ллються духмяні,
та все ж вона й шаноблива, звозяться з поля отави,
і хоч бува й вередлива, спалахи в небі незмірні,
та не буває сварлива. і вечерові заграви...
Терен, цілюща ліщина,
сплески тепла запізнілі,
і бузина, і шипшина,-
ліки безпечні дозрілі...
Радує нас різнобарв"я, Осінь, як подругу прошу:
жовто-гарячі вітрила, не охолодь мені душу,
сповнюють сили й здоров"я, не додай зла,будь хороша,
осені звабливі крила... вижити я в тобі мушу!..
Холодом дихає осінь,
та я його не боюся,
осінь, я йду в твою просинь,
й вірю, що літа діждуся!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2017
автор: геометрія