До храму тисячі ідуть,
до Бога тільки одиниці.
Ці тисячі, щоб показать себе,
а одиниці з Богом говорити.
Ісус мав серце золоте,
а ми хрести на шиї.
Знаружі ми всі золоті,
а душі наші в гнилі.
На службі Божій показ мод,
незнають ,що надіти.
Причина,щоб до храму не іти-
немаю,що надіти.
Ми держим тіло у теплі,
а душі у холоднечі.
Душа під тягарем гріха,
та вільні наші плечі.
Життя невічне на землі,
і ми про це забули.
Який із нього брати скарб,
ми так і незбагнули.
І хоч багатий, хоч бідняк,
суд страстний йому буде.
На ньому кожному із нас-
і те згадають,що забули.
Спастись нам Боже поможи,
щоб в пеклі негоріти.
Ти людям розум просвіти-
по заповідях жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2017
автор: Бабич