З Валерія Брюсова
ЇЇ коліна я цілую. Тіні
Цілують нас обох і падають до ніг.
Весь світ навкруг зніяковівши стих.
Ми в маревах чужих лише уламки ліній.
У снах чужих наш загубився гріх.
Поет забутий! Брат часів святих!
Пісням ти доручив страждання й мрій руїни.
І от тепер, мені співають ніби то про них
ЇЇ коліна
В терновому вінку всі дні мої.Лиш мить
Одна між них,
В вінку з троянд і зовсім без полину.
Як Суламіфі дім де наречений спить,
Як серцю, серце, що до серця лине
Такі ж солодкі ви були для губ моїх
ЇЇ коліна.
***********************************************************
З Олександра Блока
Не забуду ніколи (та й ма́буть не треба),
Про цей вечір: Заграви зорі
Підпалили й розбризкали золотом небо
І на жовтому тлі – ліхтарі.
Я сидів під вікном в перелюдненій залі.
Десь співали смички про кохання.
Я тобі надіслав чорну ружу в бокалі,
Наче лист про свої сподівання.
Гордовитий Твій погляд зустрів я поклоном
Ледь нахабним, бо трохи вагався.
Кавалеру своєму, знервованим тоном
Ти сказала: « І цей закохався!»
І в цю ж мить дуже голосно гримнули струни,
В сто голо́с заспівали смички…
Ти була вже зі мною зневажанням цим юним
І помітним тремтінням руки!
Ти здригнулась уся і сполохані мрії,
Як солодкі хмаринки бажання,
Повз мене́ твій парфум, твої зва́бливі вії
Пропливли, наче шепіт зізнання.
З відзеркалля дзеркал Твої очі блищали
І кричали до мене: «Тримай!»
І моніста брязчали, і циганка вищала
Про кохання загублений рай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2017
автор: Сергій Прокопенко