Теплом диха вже стомлене літо,
осінь сіє у душі печаль,
вистачає тепла ще і квіту,
розлучатися з ним буде жаль.
Уже вересень десь у дорозі,
поспішає зайняти престол,
ось-ось стане на нашім порозі
і заб"є у ворота нам гол.
Прийде час для вітрів і морозів,
вмиє осінь дощами не раз,
до осінніх звикати прогнозів,-
доведеться вже кожному з нас.
Нестрашні нам осінні погрози,
нелякливі давно уже ми,
ні дощі, ні осінні морози
не посіють вражди між людьми...
То ж залиш при собі ті погрози,
задарма своїх сил невтрачай,
передчасно не лий свої сльози,
не твій час, то ж і нас не займай.
Не покинуло нас тепле літо,
серпень з стежки іще не зійшов,
і квітують ще літнії квіти,
й холод твій ще до нас не дійшов.
Відчуваєм ще промені літа,
не впадаєм у тугу й жалі,
хоч збираються в школу вже діти,
та потуги твої ще малі...
Ми ще в літі побавитись хочем,
і ти, осінь, до нас не спіши,
ми цікавинок ще напророчим,
тож в потилицю нам не диши.
Придержи свою пристрасть ще трохи,
на нас золотом ще не труси,
нас не збити сьогодні з дороги
і дощами не змити краси...
А якби ти війну зупинила,
ми б простили тобі всі гріхи,
на гостину б тебе запросили,
й пригостили б тебе залюбки.
Не втрачай свої сили даремно,
для людей все хороше роби,
поступати ми будем взаємно,
пам"ятай лиш, що ми не раби!..
Нелякливі ми з роду до роду,
лиш війна викликає в нас страх,
та боротись ми завджи готові,
тож не зникнемо ми у віках!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2017
автор: геометрія