Мене лікують часом зорі,
вони щасливі там, вгорі,
можливо в кожній чиясь доля,
чи лиш здається це мені?..
Дивлюсь на них й веду розмови,
свої їм відаю жалі,
і хоч вони завжди безмовні,
та співчувають все ж мені.
Часом якась зірветься з неба,
згорає й лине в інший світ,
ніби підказує, як треба,-
в своїм житті залишить слід.
А інші дивляться на мене,
й ніби підморгують мені,
ще й щось нашіптують веселе,
щоб відійшли мої жалі.
І я наповнююсь їх чаром,
зникають болі і жалі,
всі мої біди і печалі,
десь розчиняються в імлі.
Я насолоду відчуваю,
сповнююсь сили і снаги,
про негаразди забуваю,
ніби оновлена слізьми.
Отак лікують мене зорі,
я їх чарівні промінці
ловлю і стискую долоні,
щоб залишилися в руці.
З руки полинуть вони в серце,
торкнуться лагідно душі,
як наповняюче озерце,
ляжуть рядочками в вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2017
автор: геометрія