– Я про казку власну мрію!, –
Вимовив моточок.
І сміливо покотився
В ліс через місточок.
– Будь уважний, не згубися! –
Говорила білка,
– Ще малий, – і притаїлась
На тоненькій гілці.
Та кругленькому не йметься,
Нитку розправляє,
І про те, що в лісі страшно
Він іще не знає.
Затихає спів пташиний,
Не шелесне листя.
І ось тут, все й почалося:
Стрівсь малюк наш з лисом.
– Ням-ням-ням! Невже смаколик?
Лис роззявив пащу.
Колобок, котись до мене
По стежині в хащу.
– Перепрошую, шановний,
Я не колобочок.
І мене не можна їсти.
Я, з ниток моточок.
– Що ти кажеш? Слів не чую.
Мото-коло-точок.
Ха-ха-ха! Ти упіймався,
Ласий мій шматочок!
Не відчувши насолоди
Тіло задрижало.
– Не смаколика ковтнув я,
А осине жало.
Хто тепер мене врятує?
Хто? Я помираю.
– Я! ,– малий гукнув щосили,–
Нитку бачиш з краю.
Ти за неї смикнуть спробуй
Хоч разок, як-небуть.
Враз полегшення відчуєш,
Я ж – побачу небо.
Так і сталось. Лис скорився –-
Покотиться моточок.
У долині завиднілись
Хатка та місточок.
Тож збулась жадана мрія.
Є новенька казка.
Рожкажіть їі малятам
В дитсадках будь ласка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2017
автор: Світлана Петренко