Коли дійшовши до"стіни"-
бачиш,що не можеш далі йти.
Цілі немає,стимул погас
і ти впевнений-це уже крах.
Потрібно,щоб у нашому житті,
вірні були твої товариші.
Але буває часом навпаки,
усі втікають-хто,де,куди.
Небійся друже і не плач-
прийшов нарешті і твій час.
Хай бачать,тепер люди усі-
я підіймусь і покрокую,по житті.
А ті,що утекли-не товариші,
в житті твоєму,вони були кліщі.
Ці люди свою душу продають,
і за рахунок нас вони живуть.
І не потрібно,нам стіни боятись,
потрібно впевнено стіну,життя ламати.
Та з посмішкою,самому вже крокувати,
і ненадіятись на інших,та у відчай не впадати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2017
автор: Бабич