Ой ти, літечко,
диво-краснеє,
приласкай мене,
сонце яснеє...
Сонце яснеє, Ти ж завжди було
небо синеє, мною люблене,
у тобі була і тепло твоє
я щасливая! незабутнеє...
Чому ж, літечко,
від мене втекло,
буйновітрами
кудись віднесло?..
Незабутнеє, І хоч ти мене
моє літечко, вже покинуло,
ти у снах моїх, я люблю тебе,
жива квіточко. як колись було.
Ох ти ж, літечко,
ти любов моя,
твоє сонечко
не забуду я.
Вже моє життя Осінь теж бува
осінь заплела, світить зорями,
і моє буття і з надіями
смутком замела. ще прозорими.
Хоч вона цвіте
жовтоквітами,
щастя в ній бува
ще відвідує...
На стежки мої Мрії і думки
вже зима спішить, снігом замете,
і мені у ній важко буде ждать
доведеться жить. літо золоте...
Та я буду ждать
і надіятись,
сонечко мені
ще засвітиться...
Заіскриться ще Я діждусь тебе,
срібнокосами, літо-літечко,
зелентравами привітаємось
і покосами. диво-квітами.
Біль, жура й печаль
знов розвіється,
а душа моя
відігріється...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2017
автор: геометрія