Я так загруз в буденній суєті,
що запитую себе-хто я в житті?
Для чого,я родився і живу,
чи може ношу потяжку несу?
Питань багато,а відповіді я не знаю-
питання ці я задаю і сам відповідаю.
І відповідь даю-як треба,на той час,
бо відповідь,давно я,вже припас.
Ось так петляю,ось так живу-
ілюзію собі-для себе,я роблю.
І так завжди,то додаю то віднімаю,
а відповіді на питання-так я і не маю.
А ранком відійшовши я від сну,
крокую по новому,але по старому життю.
Та в суєті нема коли питання задавати,
потрібно по житті,успіти крокувати.
І тільки вечером занурившись в середину душі,
"полощу" ,що є сили,сам собі мозги.
Так і живу- конкретного питання не задав,
та відповіді сам собі,я теж не дав.
Подумав трошки і забув,
питання ці,найдалі у душі запхнув.
тож так живу,так я і буду жить,
терпіти-коли душа і тіло так болить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2017
автор: Бабич