Моє літо пройшло, Як же гарно було
осінь листя вмиває, мені в Сонці купатись,
що було відійшло, воно поруч пливло
вже й зима підступає. і мені усміхалось...
Що було, то було,
Сонце лагідним стало
і мене обняло,
а мені було мало...
Я хотіла було, Я ловила щомить,-
щоб жило лише мною, все від Сонця ясного
й літом гарно цвіло, й відчувала кипить
й восени, і зимою! кров у мене від нього!..
Під його промінці
підставляла долоні,
їх тримала в руці,
коли стали холодні...
Так буває в житті, Що було, відпливло
що і Сонечко в"яне... і назад не вертає,
І тоді в забутті воно в серці жило,
незначимим все стане... все душа пам"ятає!..
Хоч бува у житті,-
не для всіх світить Сонце...
І тоді в каятті,-
заглядаєм в віконце.
Виглядаєм його, У душі моїй жаль,
і як бути не знаєм, моє Сонце зів"яло,
а бува навіть тінь а на серці печаль,-
ми від Сонця кохаєм!.. берегла його мало...
Тож кажу: "Бережіть
всі до Сонця терпіння,
у любові живіть,
в його теплім промінні!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746046
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2017
автор: геометрія