Ветеранам В. В. В.
Я, не біг роззявивши від крику рот,
Я, не путався в забрьоханих полах шинелі,
І не стріляв у мене ненависний дзот,
І не косили мене вибухи шрапнелі.
Я, не сміявся, п’яний від весни,
Не захлинавсь від щастя перемоги,
Дивуючись, як міг я все знести,
Ковтаючи гіркі, гарячі сльози.
Ні! Це не я на пузі повз аж до Берліна,
Щоб під переможний грім весни,
В забутий Богом край далекого Сибіру,
Мене в телятниках везли...
...Дивлюсь на тебе сивий ветеран,
У кого запитати, відоме це лиш Богу,
Великий вождь в атаку тебе вів, а не тиран,
А хто ж тоді украв у тебе перемогу?
І я запитую себе: ”А ти де був,
Коли нувориші державу рвали?
Ти, що, ціну державі цій забув!
Як допустити міг щоби́ її просрали”
Так! Я не біг із трьохлінійкою в руках,
Проте теперішній бедлам немає сил знести,
Батьку! Твій подвиг хай живе в віках!
Батьку! Якщо чуєш ти мене – прости!
* * *
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746008
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 14.08.2017
автор: Микола Коржик