Вона чекала змін. Яких? Не знала...
Чекала і в'їдала на погоду.
Ненавиділа більше, ніж кохала,
і беззупинно так варила воду
з усіх. Хоча в хвилини просвітління,
від совісті вловивши прочухана,
просила в неба грішниці спасіння.
Прозріння - що є правда, що омана.
І плакала, і немічно просила
один єдиний шанс, останній, вартий
усіх молитв та клятв що зголосила.
І з голови до ніг у плед картатий
замотана, вдивлялася крізь простір.
Думками десь далеко мандрувала,
шукаючи джерела тої злості,
що так безжально душу шматувала.
І врешті, опинившись у глухому
куті, додому подумки вертала.
Ховала плед, приховувала втому.
І знов чекала. Та чого не знала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744738
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2017
автор: Юлія Сніжна